• Ср. Дек 2nd, 2020

Євросоюз вводить нову парадигму відносин з Україною

Окт 19, 2020

Євросоюз вводить нову парадигму відносин з Україною

Фото: Getty images

Незалежно від того, чи залишатимуться слова Жозепа Борреля в релізах і статтях, або будуть прибрані звідти, лейтмотив «ЄС — не благодійна організація і не банкомат» стає основним у відносинах між Брюсселем та Києвом. Видані кредити мають низьку ефективність освоєння, відтак не йдуть реформи і з’являються нові виклики, які породжують роздратування та втому від України, вважає головний радник Міжнародного центру перспективних досліджень, дипломат ВАСИЛЬ ФІЛІПЧУК.

Період романтизму завершився давно, хоча експлуатувати тему євроінтеграції України залишається багато охочих. Як і двадцять років тому, слово «Європа» викликає багато позитивних асоціацій, а в Україні завжди знаходяться політики, які прагнуть позитивні асоціації обертати собі на користь.

Реальність же за двадцять років суттєво змінилась. По-перше, змінився сам Євросоюз. Три хвилі п’ятого розширення, яке охопило країни Східної Європи, принципово змінили співвідношення сил та інтересів всередині Союзу. Розрив у стандартах життя між старими й новими членами досі зберігається – і це створює безліч політичних, економічних та соціальних проблем. Епопея із виходом Великої Британії наочно продемонструвала, що із проєктом єдиної Європи щось не так; і що можна прагнути не лише вступити до ЄС, але й вийти з нього. На порядку денному виникли нові проблеми: біженці, ксенофобія, радикалізм та націоналізм. Багато кому ЄС вже не здається втіленням гармонії та динамічного розвитку.

По-друге, змінився світ. Держави та регіони, у яких дійсно йде динамічний розвиток – Китай, Індія, Східна та Південно-Східна Азія – перебирають на себе активну роль та задають нові стандарти. Європа потроху залишається позаду, і, якщо тенденція не зміниться, вже за 15 років ЄС не буде серед трійки найбільших економік світу.

По-третє, змінилася Україна. Мрії про регіональне лідерство залишилися в минулому: частина наших сусідів приєдналися до ЄС і тепер беруть участь у зовсім інших політичних баталіях; Росія стала довгостроковою загрозою; частину територій втрачено – і попереду перспектива десятиліть боротьби. Сьогоднішня Україна навряд чи є цікавішою для ЄС, ніж була 20 років тому.

Відносини між Україною та ЄС позначені глибокими відмінностями у стратегічному баченні майбутнього. І це стосується не лише питання банкоматів.

Україна хоче більшого, ніж ЄС може дати сьогодні або завтра. Це стосується не лише формальних питань, типу фіксації перспективи членства в документах – хоча навіть ці формальні питання демонструють всю глибину розходжень. Україна хоче стати частиною Європи в усіх сенсах, але ЄС не готовий до цього. Для нього Україна, як і інші країни Східного партнерства – це частина суміжного простору, який варто привести до певних стандартів та мінімізувати загрози, що можуть звідти виходити. Тому Верховний представник ЄС пише про безпрецедентні 14 мільярдів євро фінансової підтримки для України, а дослідження МЦПД «Аналіз доступних ресурсів ЄС для підтримки реформ в Україні» демонструє, що переважно це кредити, які до того ж мають низьку ефективність освоєння.

Україна отримує фінансову допомогу, кредити та гарантії ЄС у розмірах, що перевищують обсяги програм регіонального співробітництва ЄС, але практика останніх років демонструє, що Угода про асоціацію без перспектив членства та додаткового доступу до фінансування не здатна стимулювати масштабні зміни у суспільствах цільових країн. Найбільш привабливою формою надання фінансової допомоги Україні могла б стати передвступна допомога країнам-кандидатам, яка є недоступною на даний момент з політичних причин. У згаданому дослідженні МЦПД було запропоновано також створити спеціальний фінансовий інструмент для підтримки України у здійсненні необхідних реформ.

Боррель правий: Угода про асоціацію діє, а ЄС виділяє Україні кошти на проведення реформ. Але якщо в Україні Угоду багато хто сприймає як перший крок подальшої інтеграції, в Європі частіше її сприймають кінцевою зупинкою. Угода дає можливість, якщо буде в цілому виконана, перетворити Україну на зручного сусіда ЄС. Цього цілком достатньо Брюсселю, але явно замало Києву. До того ж, виконання Угоди – справа не така вже й проста, як багато кому здавалося. Україна змінюється повільно а в деяких питаннях — не змінюється зовсім. Принципові для ЄС позиціі: демократія, правова держава, безпека знаходяться під питанням. Демократія в Україні навряд чи стає міцнішою. Державні інституції та верховенство права залишаються сумнівними. А замість безпеки — суцільні виклики. Звідси роздратування та втома від України. ЄС дійсно не банкомат, але навіть якби й був ним – не факт, що це допомогло б. Справа не тільки у кількості наданих грошей, але і у здатності їх ефективно використати. Європейці традиційно, і Боррель не став виключенням, багато уваги приділяють боротьбі із корупцією, але увага ця здебільшого зосереджена на формальних ознаках – створенні окремих антикорупційних органів, наприклад. В той же час проблема корупції в Україні має набагато більш глибинну природу.

Зрештою, не варто забувати й про те, що, незважаючи на риторику окремих європейських чиновників, важливість України для європейської безпеки зросла. Російська політика сприяла тому, що сьогодні потреба у сильній Україні існує в багатьох, а Україна, як контрибутор безпеки в регіоні, відповідає стратегічним інтересам більшості країн-членів ЄС. Європейці свого часу зробили ставку на нормативну силу, власну привабливість для сусідів та проєкт Східного партнерства, але ставка не зіграла. Користуватися банкоматами після програних ставок – це закономірність. І щоб мінімізувати такі ризики в майбутньому, ЄС і Україні варто усвідомити важливість спільних інтересів та межі спільних сподівань.

Джерело

Підписуйся на наш Telegram-канал, щоб першим бути в курсі усіх новин та подій — Підписатись