• Чт. Сен 16th, 2021

Бійка у Верховній Раді — Ірма Крат розповіла, чому била Потураєва

Авг 8, 2021

Бійка у Верховній Раді - Ірма Крат розповіла, чому била Потураєва

Ірма Крат Фото: Апостроф

На початку липня країною облетіло відео, на якому Ірма Крат – активістка та журналістка — напала в будівлі Верховної Ради на нардепа від партії «Слуга народу» Микиту Потураєва. В результаті, її було позбавлено акредитації до парламенту. Про те, чому вона вирішила відгамселити народного обранця, а також про те, що відбуватиметься у державі найближчим часом, Ірма Крат розповіла в ефірі Апостроф TV.

— Ви вдарили народного депутата Микиту Потураєва в обличчя та сумкою по голові під час брифінгу у Верховній Раді. Чому ви це зробили?

— Напередодні мені прийшло повідомлення від вашого телеканалу, що ви мене запрошуєте на ефір. Я запитала, яка тема розмови. За 10 хвилин я отримала відповідь про те, що тема розмови: «Чи можна побити депутата та не сісти за ґрати?». Я так різко відповіла сама собі: можна. А потім я хотіла б вам поставити запитання. Чи можна продати українську землю і залишитися непобитими та не сісти за це за ґрати?

— Якщо ви у мене питаєте, то я не продавав.

— Я до народних депутатів. Як вони вважають, чи можна продати українську землю та залишитися непобитими? Це добре, що б’ють. Але коли почнуть стріляти – не дай Боже. Я не хочу, щоб у центрі Києва почалася революція. Ми знаємо, чим це закінчиться. Я не хочу, щоб у нас розгорілася повномасштабна війна по всій Україні. Я дуже мрію, щоб ми дотягнули до президентських виборів. Скажімо так, я навіть все роблю для того. Люблю я цю чинну владу чи не люблю, але я дуже хочу, щоб ми дотягнули до президентських виборів. Тому я приходжу до Верховної Ради і починаю їх бити. Починаю їм пояснювати, що якщо ви будете приймати такі закони, то до виборів ми, любі друзі, не дотягнемо.

— Чому саме Потураєв? Якесь слово вас спровокувало.

— Ні. Я думаю, може йому не пощастило того дня, що саме він мені під гарячу руку потрапив. Коли я зайшла до парламенту, мені за великим рахунком було абсолютно все одно, кого покарати за їхній злочин проти всього українського народу. Головне, щоб це була людина, яка проголосувала за продаж української землі. Дивіться, я зайшла до парламенту, я побачила Волинця, перед цим я проглянула, як він голосував. Я йому простягнула руку.

— Волинець не підтримує, як і вся фракція «Батьківщина».

— Не вся фракція, тільки 12 людей проголосувало проти. У мене питання до Тимошенко, чого не 25. Я підійшла до Волинця, він не утримався (під час голосування — «Апостроф»), а проголосував проти продажу. Я йому потиснула руку. Кажу: «Ви знаєте, я вас дуже поважаю, ви молодець, бо ви проголосували проти продажу землі». Після того я вже підійшла до Потураєва і провела з ним бесіду. Це бесіда не від імені журналістки. Це йому привіт від усього українського народу, щоб ви розуміли. Тому що не можна за часів війни українську землю виставляти на продаж. За це не тільки б’ють, за це вбивають.

— Ви спокійно зайшли до парламенту, вас перевіряли?

— Я вам скажу, як я виходила.

— А заходили як?

— Спокійно зайшла. В мене посвідчення журналіста, як і в усіх. Я показала документ, зайшла до парламенту, провела там певне інтерв’ю. Але я не як журналіст – ви відокремлюйте журналістику від моєї політичної чи громадської діяльності. Коли у мене Потураєв запитав, хто я, я йому кажу: «Що, не впізнав?». А він дивиться на мене. Я кажу: «Я — українська жінка». Щоб він розумів, що він отримав зараз по обличчю від української жінки. Не від журналістки, не від народного депутата. Тебе прийшла до парламенту бити українська жінка, це тобі привіт від усього українського народу. І я вам скажу, що ця історія не завершена.

— Ви ще когось збираєтеся?

— Ні. Якщо вони думають, що вони 1 липня поставили українську землю на продаж, і все закінчиться побиттям від Ірми Крат, то вони дуже помиляються. Вони будуть нести відповідальність. Я вам скажу, що виживуть не всі, хто був до цього причетний.

— Я так розумію, що до вас будуть якісь юридичні питання. Вони ж будуть якось намагатися захиститися?

— Хто, Потураєв? Якщо він хоче ще раз отримати по обличчю, він може подати на мене до поліції. Коли в мене запитують, чи боюся я відповідальності, я вам скажу чесно: я не боюся відповідальності. Я боюся, що наші українські діти залишаться від української землі. Цього я дуже боюся. Я дуже боюся, що ми не дотягнемо до виборів, і що Україна може розколотися на дві частини. Оцими законами вони провокують до всеукраїнського повстання, що призведе до того, що ми залишимося і без України, і без землі. От цього я боюся. А те, що мене снайпер зніме, я цього не боюся.

— Я сподіваюся, до того не дійде.

— Те, що мене посадять до в’язниці, — я абсолютно цього не боюся.

— Кримінальне провадження є, вас викликали?

— Ні. Я знаю, що Аваков — на той час він ще був міністром – був категорично проти продажу землі. Ну не може він піти, будучи міністром, проти всього українського народу. Ви уявіть собі, що б це було. Якби, не дай Боже, мене взяли під варту, то піднявся би мій регіон – Полтавщина – піднявся би Львів, Тернопіль. Всі б стали на захист української жінки. Це не було би 10 добровольців. Об’єдналися б усі добровольчі батальйони. Ці сили, які хотіли подати до поліції, прорахували, що їм це не вигідно. Якщо вони на мене подадуть до поліції, напишуть заяву, то це призведе до всеукраїнського повстання. І вирішили, що краще не чіпати. Вони все прораховують.

— Тобто не зареєстровано в ЄРДР?

— Не зареєстрували, тому що вони не хочуть нарватися на неприємності. Я впливова жінка. Якщо в мене грошей немає, то це не говорить про те, що на мій захист не вийде мільйон українців. Мене українці настільки люблять, що можете спробувати написати заяву. Мене одного разу якось затримували. За 10 хвилин уже тисяча людей стояла під судом. Почали проводити судове засідання, я спитала: «А чого ви тут? Це цивільна справа, мене не посадять». Ну настільки вони за мене хвилюються і переймаються. Я сама чекаю, чого не подають? Подавайте.

— Ви хотіли саме в парламенті це зробити, символічно?

— Я не хотіла. Якщо щось хочу щось зробити, я це беру і роблю.

— Я маю на увазі, не на вулиці?

— Кримінальної відповідальності я ніколи не боялася. Я завжди несу відповідальність за свої вчинки. Я повністю аналізую і знаю, для чого я це роблю. Якщо я протягом року писала кожному народному депутату листа, пояснювала, як малій дитині, кожному окремо, ніби вони йшли до ресторану, сплутали двері та потрапили до Верховної Ради. Думаю, може, вони некомпетентні. Можливо, вони недосвідчені.

— Наскільки я пам’ятаю, ви самі колись висувалися до парламенту.

— Так, я висувалася. Я без 16 голосів мер міста Гадяч у 25 років.

— До парламенту ви хотіли потрапити?

— Так, я балотувалася, але не було великих грошей, і мене весь регіон на той час не знав. Зараз усі знають.

— Зараз ваша політична позиція поєднується з якоюсь партією?

— Я абсолютно безпартійна жінка, дякувати Богу. Абсолютно незалежна жінка, я люблю свою свободу. Якби я належала до якоїсь політичної сили, вони мені б показували пальцем, що робити. Вони могли б мені показувати днів 10, я б вийшла з політичної сили. Я вже була в одній партії. В «Народній партії» Литвина у 2010 році. Я побула в ній десять днів, і ми попрощалися, тому що я та жінка, яка любить свободу. Але я не про те. Дивіться, я протягом року писала кожному народному депутатові листа, пояснювала, чому не можна продавати українську землю. Окремо хочу читачам ще раз трошки пояснити: у нас 450 сесій – міських, районних, обласних – на своїх засіданнях прийняли рішення про те, що вони проти продажу української землі. Ці документи вони надсилають до голови Верховної Ради Разумкова. Разумков не помічає. Поясню, кого він просто взяв і відфутболив. На кожній сесії знаходиться в селі 60 депутатів, у міста – 100, в області – 200. По факту, якщо взяти середнє значення – 100 депутатів, то це виходить 45 тисяч депутатів різних рівнів. Уявляєте цифру? 45 тисяч депутатів різних рівнів по всій Україні надіслали до Верховної Ради листи про те, що вони проти продажу української землі.

— Ми розуміємо, але питання все ж вирішує парламент. Скажіть, ви ще будете ходити до парламенту з такими посилами, з сумками?

— Я не люблю повторюватися. Швидше за все, я піду до парламенту, як депутат Верховної Ради. Це не говорить про те, що я там буду кожен день когось бити.

— Якої реакції ви очікували від пана Потураєва. Ви ж його били сумкою.

— Я вам скажу, це не перший раз, коли я б’ю чоловіків. Реакція в усіх однакова.

— Але ж у парламенті вперше.

Все відбулося так, як це має бути. Як він мав реагувати? Якщо б він відповів…

— Там поруч стояли дві жінки. Ви очікували, що вони можуть вам якось перешкоджати або закривати Потураєва чи нападуть на вас?

— Я не рекомендую. Я можу битися одночасно з десятьма, і вигравати цю битву. Я майстер спорту з вуличних боїв із десятирічного віку.

— Якби жінки почали з вами боротися, що б ви робили? Мені просто цікаво.

— Довелося б відправити 5 людей в нокаут, якби вони ще билися. Але я про інше. Коли я стану, можливо, президентом України, бити ми нікого не будемо. Але я скажу точно, куди б вони не виїхали. Я хочу зараз звернутися до народних депутатів України. Послухайте мене уважно. Якщо я колись, дай Боже, стану президентом України, а я, можливо, стану, і ви думаєте, що ви зараз внесли законопроект про продаж української землі і не будете нести відповідальність, то я вам хочу сказати коротко. Ви знаєте, що Ірма Крат ніколи не кидає слів на вітер. Ніколи, жодного разу цього не було.

— Тепер вони точно це знають.

— Ні, вони можуть проаналізувати. Все, що я попереджала та обіцяла, я все виконувала. Якщо ви втечете закордон, то я хочу вам дати гарантію на всі тисячу відсотків: я знайду вас навіть на тому світі. Повірте мені, в яку б ви країну не виїхали, я зроблю екстрадицію, ми вас будемо судити, і ви будете за цей закон сидіти у в’язниці. Народні депутати мають розуміти, що в них своя відповідальність, але в нас є Конституційний суд України. Я звернулася зі своєю скаргою, також звернулися інші народні депутати про те, щоб визнати цей закон неконституційним рішенням парламенту. Мені надіслали лист, щоб я найкраще підготувала свою скаргу. Навіть краще, ніж юридичні відділи народних депутатів. Я була дуже щаслива і думала, що заборонять продаж української землі. Тому я хочу окремо звернутися до суддів Конституційного суду. Пане Тупицький, якщо ви думаєте, що ми настільки дурні, то коли я стану президентом України, дай Боже, щоб я ним стала, ви не сядите за ґрати разом з усіма своїми суддями. Я поясню чому. Тому що виповодили себе в суді, як звичайна повія. Коли у вас був кворум прийняти рішення, що закон про землю є неконституційним, ви торгувалися за посади. Врешті-решт, у вас не залишилося кворуму. Це закінчилося тим, що найвищий державний орган дозволив продати українську землю. Я вам даю слово: всі судді, які працюють в КСУ, аж до прибиральниць, пенсія у вас буде 2 тисячі гривень. Це буде таке покарання, я саджати вас не буду. Я вам клянуся, я не буду вас саджати. У них зараз зарплата у кожного судді 300 тисяч гривень. Невже тобі не вистачить?

— Чи не є це тиском на суд?

— Це не тиск на суд. Вони є злочинцями, які отримують заробітну плату від наших податків. Вони кожного місяця отримують 300 тисяч гривень. Окрім цього, у них нараховують надбавку. Сумарно кожен суддя отримує 600 тисяч гривень на місяць. Невже у них не вистачило розуму і грошей, щоб визнати цей закон неконституційним? Я розумію, що всі за мене переймаються. А я переймаюся за долю України, за майбутнє наших дітей і за всю нашу державу. Розумієте ви це? Мені реально болить. Я не той політик, що просто попіарилася і пішла. Я не можу пробачити їм продаж української землі. Я поясню, чому. Дивіться, я взяла 10 соток городу, виростила власними руками помідори, огірки. Я спеціально це зробила, щоб порахувати, скільки ця земля дає врожаю. Як майбутній президент, я маю це знати, щоб мене не дурили фермери. З 10 соток я закрила цілу тонну консервації на 70 тисяч гривень. Цю продукцію я відвезла на фронт Збройним силам України в подарунок. Але я не про це. Я про те, що ми беремо 10 соток. З них виходить живих грошей 100 тисяч гривень. З гектара це 1 млн.

— До чого ви ведете?

— Один гектар землі кожному українцю приносить чистого прибутку, півмільйона гривень. Українському народу зараз дають 3 тисячі доларів за один гектар. Для чого продавати землю за 75 тисяч гривень, якщо вона дає кожен рік чистого прибутку півмільйона?

— Чи будете ще когось з нардепів бити?

— Я не люблю повторюватися ніколи в житті. Це перший момент. Другий момент – немає сенсу їх бити. Немає ніякого сенсу. Я дуже прошу Бога, щоб вони все ж таки спустилися на землю, сіли всією фракцією – це не тільки «Слуг народу» стосується – і подумали, подбали про Україну. Якщо вони цього не зроблять, то восени по них почнуть стріляти. А я не хочу, щоб у центрі Києва почали стріляти в будь-кого.

Джерело

Підписуйся на наш Telegram-канал, щоб першим бути в курсі усіх новин та подій — Підписатись