• Ср. Апр 21st, 2021

Зеленський і Коломойський — чи посадить президент олігарха, який володіє небезпечною зброєю

Мар 10, 2021

Зеленський і Коломойський - чи посадить президент олігарха, який володіє небезпечною зброєю

Сергій Лещенко Фото: facebook.com

Президенту України Володимиру Зеленському зараз не варто зустрічатися з олігархом Ігорем Коломойським, оскільки його на весь світ оголосили токсичною людиною. Однак Коломойський продовжує контролювати кілька важливих компаній і ці питання треба якось вирішити. Крім того, олігарх володіє такою стратегічною зброєю, як телеканал «1+1». Про це в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV розповів журналіст, політик і нардеп VIII скликання Сергій Лещенко, коментуючи боротьбу з олігархами, оголошену командою Зеленського.

— На вашу думку, зараз в Україні іде боротьба з олігархами? Чи це поки що боротьба з одним олігархом?

— Я думаю, що боротьба з одним достатня для того, щоб сказати, що боротьба йде. Ми бачимо, що відбулося суттєве обмеження впливу Медведчука — як на економічні, так і на медійні процеси в Україні.

Що стосується подальших кроків, то для цього знайдено дуже правильний, хоча і нетрадиційний інструментарій – Рада національної безпеки і оборони. Тому що цей орган, на відміну від багатьох, є конституційним, тобто прописаним у нашій Конституції. Власне кажучи, він і створювався для вирішення подібних завдань. Але протягом багатьох років РНБО була відстійником, щоб кудись працевлаштувати людей, яких звільняти шкода, але і на провідних посадах їх бачити не треба. Туди скидали Піскуна, якихось заступників міністрів, які не мали можливості далі працювати на посадах. В часи Януковича туди Сівковича відправляли, коли він перестав влаштовувати на посаді віце-прем’єра, Злочевського, коли його звільняли з посади міністра екології, Клюєва, коли він теж був знятий з посади в новому уряді, вже другому уряді Януковича. Це був такий собі відстійник. Але зараз це має зрештою зробити РНБО провідним органом для вирішення подібних питань, які становлять небезпеку для нашої держави.

— На вашу думку, як пан Коломойський намагатиметься зустрітися з паном Зеленським? Можливо, через когось домовитися? Адже його не дуже влаштовує ситуація, яка зараз для нього складається.

— Коломойському, звичайно, хотілося б. Але навіщо це Зеленському? Ми ж розуміємо, що на кожному дереві біля Офісу президента зараз сидить журналіст-розслідувач із камерою, який дивиться, хто приїжджає в Офіс. У Конча-Заспі теж непоміченим проїхати непросто. Тим паче, у сучасних умовах можна спілкуватися не особисто.

Але зараз Зеленський найменше прагне зустрічі з Коломойським, тому що це йому не потрібно. Коломойського на весь світ оголосили токсичною людиною, якому американська адміністрація певним чином оголосила війну.

— Наскільки ця токсична людина інтегрована в тіньову економічну систему України? Американцям, можливо, і простіше з санкціями. А от пану Зеленському з Коломойським все одно доведеться щось робити. Наскільки Коломойський – важлива деталь у нашій системі?

— По-перше, його позбавили впливу спочатку на «ПриватБанк» у часи Порошенка. Зараз його позбавили впливу на державну компанію «Центренерго».

Нерозв’язаним залишається ще питання «Укрнафти», тому що там 50% у держави, а 40% — у Коломойського.

Є ще питання Кременчуцького нафтопереробного, який теж контролюється Коломойським, але там є державна частка. Тобто ці дві точки треба якимось чином розв’язати та забути один про одного для того, щоб не потрапляти в залежність.

Але головний актив – це, звичайно, канал «1+1», тому що це медіа-зброя, яка може президентів дуже боляче атакувати або навпаки підтримувати. І тут Коломойський буде розігрувати цей джокер до останнього. Але, з іншого боку, немає монополії в нього ні на телебаченні, ні на ринку нафтопродуктів. Тобто у нас ринки достатньо демонополізовані, хоча є присутність олігархів. Тому ми бачимо, наприклад, останніми роками на каналах Коломойського все менше і менше компліментарних сюжетів. Натомість на каналах Пінчука або Ахметова до влади ставляться позитивно-нейтрально.

Тобто відбувається хеджування ризиків з боку адміністрації. Це політика, про яку пан Кочетков може дуже добре розказати, бо він був біля витоків команди Кучми. Саме так Кучма робив: він балансував між групами впливу, не дозволяючи нікому сісти на голову. Хоча, на останньому етапі це йому вдавалося все менше і менше, там уже домінували певні групи. Але перші 6-8 років президенства він лавірував і дозволяв собі бути незалежним у своїх рішеннях, наближаючи одних, віддаляючи інших. Таким чином, напевно, найбільш ефективно скористався своїми повноваженнями президент.

— Ви згадали про «1+1». Ми пам’ятаємо історії з трьома підсанкційними каналами. З «1+1» так не можна?

— По-перше, санкції накладаються під певну юридичну базу. Ми не можемо просто, як у ресторані, казати: хочу санкції на ці канали. Для накладення санкцій мають бути хоча б формальні ознаки порушення законодавства в частині фінансування тероризму тощо. У випадку з паном Медведчуком це робити найпростіше, тому що його зв’язки як з Росією, так і з окупованими територіями ні для кого не є секретом. Навіть якщо є 50/50, то ці 50 завжди можна перевести в 60. Тоді буде перевага в доказах на користь фінансування тероризму.

Що стосується каналу «1+1», то тут власник Коломойський. Його явно складно назвати прихильником або «ЛНР-ДНР», або Путіна. Хоча останніми роками він намагався використовувати більш нейтральну лексику.

— Він же нещодавно сказав, що громадянська війна іде.

— Це була його переговорна позиція. Він закинув пробний камінь – подивитися, чи хтось підхопить цю хвилю. Ніхто не підхопив. Він залишається неприйнятним для Росії. Тому формально «1+1» під це не підпадає. Доля Оксани Марченко – 8% — не є достатньою, щоб її трактувати як вирішальний вплив на політику каналу.

Але слідкувати за «1+1» варто для того, щоб у випадку першого ж дрейфу в бік проросійського сюжетного розвитку ми могли це озвучити публічно та, можливо, зупинити найгірший сценарій. Все ж таки «1+1» — це стратегічна зброя. Якщо канали Медведчука були тактичною зброєю, то «1+1» — це стратегічна зброя, з огляду на ту частку, яку вони мають на медіа-ринку. Вона дуже велика.

Держава має за цим уважно слідкувати, не втручаючись у редакційну політику. Але коли перетинається межа національної безпеки, держава має принаймні не мовчати. Демократія має себе захищати, як це сталося в Америці в січні цього року.

Джерело

Підписуйся на наш Telegram-канал, щоб першим бути в курсі усіх новин та подій — Підписатись